Ходять тихо дерева,
Попід вікна сідають,
Білокам'яні леви,
З голубиної зграї...

Хмари, ніби картинки,
Розсипаються в небі,
І тебе половинка,
Тягне руки до себе..

Відьми воду робили,
Посередині лісу,
І любов ворожили,
У будинках із тИсу...

У воді цій тягучій,
Стільки всякого зілля,
Ще й примари з-під кручі,
Все заправили сіллю..

І в магічних цих сферах,
Де стираються межі,
Ти ступаєш на берег,
До розбитої вежі...

І не знаєш, де північ,
І де захід подівся,
Намагнічений Грінвіч,
В цих лісах загубився...

Листя падає трохи,
Потім просто літає,
І втікають дороги,
Без ознаки вайфаю...

І скульптури шепочуть,
І здається, що бачать,
Потім посеред ночі,
Оживають неначе...

Цей курорт, як портал,
Мостик поміж світАми,
Всі начала начал,
Тут зійшлися над нами...

Дивні обриси лиць,
На широких деревах,
Погляд мертвих зіниць,
Промовляє до тебе...

Можна просто іти,
І не втомишся навіть,
Паралельні світи,
І загублена пам'ять...

Ходять звідти сюди,
І туди з цього світу,
Хочуть форму води,
Під сучасність прошити...

І шукають межу,
У відьомському лісі,
Та її бережуть,
Зачаровані біси...

Білі леви стоять,
На сторожі історій,
І вороняча рать,
Вже докльовує зорі...

І тумани, як сон,
Зачиняють портали,
Чорні хмари ворон,
Попід небом ширяли...

І у лісі густім,
В чорних хащах далеких,
Розповзається дим,
Демонічного креку....

Закільцьованиий час,
В цьому дивному місці,
І камінний Тарас,
Часом виє на місяць...

І незчуєшся як,
Сам у себе увійдеш,
І упадеш навзнак,
На прочитані вірші..

Зрозумієш усе,
І нічого водночас,
Часова карусель,
Посередині ночі....

Все танцює довкрУг,
І мовчить і шепоче,
І маленький пастух,
Оживає щоночі...

Завжди записується води,
Прочитає таємне,
Так що, просто сідай,
Ти втомився, напевно...

Так що просто мовчи,
Хай дерева говорять,
Ті, що тихо вночі,
Попід вікнами ходять...